Василь Васильович Німчук і проблеми cучасної української словотвірної морфонології

Abstract

У статті йдеться про внесок В.В. Німчука в розв’язання проблем української словотвірної морфонології. Її мета – продемонструвати вагомість основних положень статті В.В. Німчука «До питання про афіксальний словотвір» для з’ясування природи та етимології розширювачів афіксальних морфем як складників дериваційних актів. Встановлено, що В.В. Німчук мав власне розуміння поняття й терміна «аглютинативне словотворення», позаяк охоплював ним тільки випадки поєднання словотворчих афіксів із незмінюваними словами, а також тими чи тими словоформами змінюваних слів. У своїй статті він засвідчив слушність думки, що аглютинативне словотворення активно послуговується нарощеними суфіксами, забезпечуючи в такий спосіб чітке й вільне прочитання словотвірної структури похідного слова, а також довів, що нарощувані на той чи той суфікс сегменти є з походження не будь-якими довільними елементами, а значущими, тобто морфемами, які з певних причин асемантизувалися й, відійшовши до словотворчого афікса, стали виконувати в слові лиш формальну функцію. Виявлено, що такі структури вчений окреслював терміном «суфікси», очевидно, похідні суфікси, хоч вони в значеннєвому плані не відрізняються від первинних, вихідних. Показано, що значущість праці В.В. Німчука для морфонологічної теорії полягає не лише в тому, що в ній розкрито механізми постання розширених аломорфів словотворчих морфем, а й у тому, що досліджено історію постання суфіксів -шн-, -ка-, які в інтерпретації авторки постають морфами доволі продуктивних і активних морфем {-Н-} та {-А-}, морфами нарощеними, що містять у своєму складі субморфеми – елементи, формально збіжні з морфемами (питомими чи запозиченими), але які виконують в ході дериваційної процедури функцію пристосування словотворчих морфем.