Мікроісторії як фрактальне ядро історіософських ідей у романі Миколи Лазорського “Степова квітка”

Abstract

Роман українського письменника з Австралії Миколи Лазорського “Степова квітка” (1965) є прикладом того, як певна історіософська концепція отримує мистецьке вираження у художньому творі. Йдеться про концепцію занепаду колишньої еліти Руси-України, яка поступово втратила свою державотворчу місію у період входження українських земель до складу Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. На її місце приходить нова націєтворча сила – українське козацтво. Окрім такої історіософської широкомасштабної перспективи на мікроісторичному рівні автор у художній формі намагається представити проблеми існування української еліти, її участі в політичному житті, приватний побут. Через мікроісторії живих людей (як реальних, так вигаданих) така наративна стратеґія дає змогу заглянути на різних мікрорівнях приватного та національного суспільного життя у складні процеси циркуляції українських еліт у бурхливих і динамічних процесах кінця XV – XVI століть.