Розвиток наук про дитину в Україні на початку XX ст.

Abstract

У статті зосереджено увагу на історії становлення наук про дитину в Україні; висвітлюється послідовність виникнення педологічного руху, який був поширений на початку ХХ ст. у всьому світі; розглядаються наукові витоки знань про дитину і на цій основі характеризуються підходи, що визначали напрями досліджень у цій сфері. З’ясовано, що виокремлення педологічного напряму спричинили два наукові фактори: з одного боку, вчені поглиблювали психолого-педагогічні експериментальні знання, шукаючи шляхи удосконалення педагогічного процесу, методик та технологій навчання; з іншого – досягнення природознавчих наук активізували дослідження людини, що також зумовило увагу до періоду дитинства. Початок ХХ ст. означений плюралізмом думок, підходів, напрямів вивчення дитини. Фахівці різних наукових галузей намагалися пояснити особливості її фізичного, психічного, духовного, соціального розвитку, особливу увагу надаючи виявленню патологій. Педологія синтезувала усі найважливіші наукові студії та здобутки, що стосувалися вивчення розвитку особистості дитини. Визначальним був вплив цієї науки на подальший розвиток педагогіки, психології, дефектології. Доведено, що найбільшого злету педологія досягла в 20-ті рр. ХХ ст. Її зміст характеризувався психологічними, анатомо-фізіологічними, біологічними і соціологічними підходами до розвитку дитини. В Україні сутність наук про дитину розширювалася завдяки культурно-історичному підходу. Акцентовано на тому, що джерелом сучасних наук про дитину (дитячої психології, педагогічної психології, соціальної педагогіки, спеціальної педагогіки і психології, педевтології, шкільної гігієни, етнографії дитинства, генетичної психології, дитячої психіатрії, психології праці, біології поведінки людини та ін.) є педологія