Змістові напрями гуманізації свідомості майбутнього педагога як чинника його підготовки до опікунсько-виховної діяльності

Abstract

Обґрунтовано змістові напрями розвитку проблеми гуманізації свідомості майбутнього педагога як чинника його підготовки до опікунсько-виховної діяльності. Визначено, що повернення традиційних цінностей, які орієнтували на християнський світогляд у руслі ідеалістично-християнського підходу до організації виховання, свідчить про розвиток ідей двоєдиної природи людини (що має тіло і душу), пріоритет моралі, а також визнання цих напрямів як компонента цілісної системи, в рамках якої створюються умови для формування особистісного самоусвідомлення та самореалізації молодих людей. Враховано, що орієнтація процесу гуманізації свідомості майбутнього педагога на ідеалістично-християнський підхід до виховання передбачає визнання останнього основою формування ціннісних орієнтацій, що характеризується насамперед усвідомленням християнської сутності людини, визнанням пріоритету моралі, акцентом на повазі до людини, формуванні її духовного світу, вихованням прагнення досягти досконалості, реалізацією моральних чеснот на практиці, переосмисленням та переконанням у необхідності спрямованості інформації на ідеали добра тощо.

Змістовими напрямами гуманізації свідомості майбутнього педагога (у підготовці до опікунсько-виховної діяльності) є: реалізація особистісно зорієнтованого підходу до виховання особистості, врахування індивідуальних особливостей майбутнього педагога, його творчих ідей, формування здатності вихователя до суб’єкт-суб’єктної взаємодії з дітьми, побудови доцільно організованого середовища, забезпечення успішної соціалізації дитини як виховного механізму, оперативного коригування процесу виховання, а також практичного втілення стосунків особистості із зовнішнім середовищем, створення умов для самостійності й активності здобувачів вищої освіти, зосередження уваги на національних традиціях, вільного вибору життєвої позиції, релігійної приналежності, ціннісних орієнтацій, усього, що характеризує гуманізацію як самогуманізацію.

Наголошено, що процес соціалізації особистості як процес розвитку її соціальних можливостей (співіснування у соціумі, налагодження стосунків з людьми) у підготовці до опікунсько-виховної діяльності стає вартісним, якщо її свідомість звільняється від соціальних міфів та ілюзій, а ціннісні орієнтації наповнюються змістом, який передбачає культурне засвоєння дійсності та забезпечує головну мету життєдіяльності людини, формує її духовні орієнтири. Якщо специфіка соціалізації як виховного механізму полягає у зовнішніх соціальних впливах, що набувають певного особистого змісту, та конкретних соціальних явищах – формування особистих якостей, соціальних потреб, орієнтацій, соціальної активності, – тоді як особистісні цінності визначають її внутрішній світ, то формування якісної професійної підготовки майбутніх педагогів (здобувачів вищої освіти) до опікунсько-виховної діяльності передбачає забезпечення оптимальних умов для професійного саморозвитку, самоусвідомлення, самореалізації, особистісного зростання. Процес гуманізації свідомості особистості означає не лише культурне засвоєння дійсності, а й такі пріоритети молодих людей у їхньому ціннісному світогляді, які передбачають реальну побудову гуманних взаємин з іншими людьми, втілення духовно-моральних цінностей як найістотніших чинників поведінки людини у її практичному житті