Shevchenko reativity: philosophy or literature

Abstract

У статті досліджено питання співвідношення філософії та літератури у творчості українського генія Тараса Шевченка. Дискусія про новий статус і творчість Шевченка не вичерпана й не завершена, а щораз відновлюється з більшою силою. Суттєво, що з часів античності аж до сучасних літературних теорій не закінчується дискусія про співвідношення філософії й літератури. Думки Платона та Аристотеля вже давно стали стереотипними, проте зберігають свою гносеологічну вагомість у нових мовних іпостасях. У зв’язку з цим можемо стверджувати, що всі ці роки дискусія про те, що література і філософія або цілком не сумісні, або генетично споріднені, коливалась між платонівським і аристотелівським твердженнями. Літературна спадщина Шевченка багатовекторна (лірична, епічна, драматична й прозова). Для неї характерні любовні, побутові, історичні, суспільні, політичні, релігійні, філософічні теми. Філософічна тема в більшості випадків умонтована в сюжетну будову, авторські рефлексіі, поведінку персонажів та в метатекст. Філософічна теза в багатьох випадках висловлена чітко окресленими твердженнями. У дослідженні проаналізовано погляди відомого західного українознавця Івана Фізера щодо розгляду фундаментальних досліджень співвідношення філософії й літератури у літературній спадщині Тараса Шевченка, які знайшли своє відображення в літературознавчій і критичній практиці. Іван Фізер розглядає взаємовідношення філософії творчості Шевченка за схемою Моріса Вайца. Таке взаємовідношення американський науковець трактує як три окремі проблеми, а саме: 1) філософія й література, 2) філософія літератури та 3) філософія в літературі. Варто наголосити, що літературна спадщина Тараса Шевченка стала частиною національної та загальнолюдської системи цінностей, адже пронизана великою повагою до мудрості й правди.