The neophraseologisation of the political discoursein English and Ukrainian mass media

Abstract

Коронавірусна інфекція, повномасштабне вторгнення рф на територію України, глобальні світові процеси (культурні, економічні, політичні тощо), релігійні та воєнні конфлікти, науково-технічний прогрес, тероризм тощо не лише наповнюють новим змістом відомі раніше слова, але і суттєво збагачують ту чи ту мову неологізмами. Актуальність теми наукової розвідки зумовлена стрімким збагаченням будь-якої мови новими поняттями, позаяк поява мовних інновацій, їхнє функціонування, принципи творення нових слів чи сполук були, є і залишаються предметом пильної уваги мовознавчих досліджень. Публіцистичні тексти українських та англомовних засобів масової комунікації рясніють мовними новотворами, адже ЗМІ – головний розповсюджувач нової інформації. Авдиторія швидко та легко сприймає ті неологізми, у яких подано максимум інформації у максимально простій структурі. У статті акцентовано увагу на політичному медійному дискурсі. З’ясовано, що це конгломерація двох видів дискурсу: політичного та медійного. Політичний дискурс є найвпливовішим явищем сучасної політичної комунікації, масмедійний – канал цієї комунікації, позаяк саме масмедіа популяризують важливі політичні ідеї. Мета статті – дослідити корпус неофразеології політичного медійного дискурсу української та англійської мов. У політичному медійному дискурсі українського та англійського соціумів давно спостерігаємо тенденцію до використання неологізмів (від слів до фразеологічних сполук). Характерною особливістю засобів масової комунікації є соціальна оцінність, головним засобом, який реалізує її у медійному дискурсі, – неофразеологізм. Неофразеологія – сфера вторинної номінації, яка по-новому називає давно відомі явища, оригінально позначає ті чи ті події, надає їм оцінку, оживлює тексти знайомими образами, надає експресивності, і тим самим привертає увагу адресата, водночас істотно послаблює цензуру і дозволяє вільно висловлювати думки.