Роль сурядних словосполучень у творенні алегоричного змісту поеми «Неофіти» Т. Шевченка

Abstract

Статтю присвячено дослідженню запроєктованості мовного рівня поеми «Неофіти» Т. Шевченка, зокрема сурядних словосполучень, на формування алегоричного змісту художнього твору. Зауважено, що поема транслює оновлений погляд письменника на взаємозв’язок Бога й людини. Т. Шевченко на основі історичних фактів про гоніння перших християн у Римській імперії створив масштабну алегоричну картину тогочасної Російської імперії. Звернено увагу на оригінальність змалювання головних героїв, які не є статичними, а постійно еволюціонують. Алкід і його мати – своєрідні ідеали борців за слово істини, заповідане Ісусом Христом. Алкід проходить шлях від гульвіси до проповідника й поборника християнських заповідей. Оригінального духовного перевтілення зазнає і мати героя. Автор по-новому інтерпретує жінку як особистість, адже в більшості творів митця героїні є фізично й духовно слабкими, щоб протистояти злу й несправедливості, тоді як мати Алкіда зі слабкої жінки перероджується в сильну духом особистість, яка продовжує місію сина. У поемі відсутні детальні описи, але кожен штрих до портрета героїв довершений. Особливе смислове навантаження мають сурядні словосполучення. Наголошено на тому, що ці синтаксичні одиниці неоднозначно трактовані в українському мовознавстві, однак все більше лінгвістів апелюють до виокремлення сурядних словосполучень в осібний розряд поряд із підрядними і розглядають їх як поєднання однофункційних компонентів на основі сурядного зв’язку. Проведений аналіз засвідчив, що описувані синтаксеми як компоненти речення мають важливий прагматичний потенціал і є невід’ємними засобами творення художнього світу. У поемі «Неофіти» сурядні словосполучення запроєктовані на генернування алегоричних образів Алкіда, його матері, кесаря, Римської імперії. Домінують конструкції з безсполучниковим зв’язком, а також із єднальним сполучником і, що увиразнює експресивність оповіді. За їх допомогою виформувано художні деталі, які довершено вимальовують поліфонізм алегоричних образів.