Знищення польської колонії Пишівка навесні 1944 р. у відображенні й осмисленні народно-оповідної традиції

Abstract

Мета дослідження – розкрити, як українська народно-оповідна традиція у записах кінця ХХ – початку ХХІ ст. відображає й осмислює одну з численних подій польсько-українського збройного конфлікту середини ХХ ст. – знищення українським збройним підпіллям навесні 1944 р. польської колонії Пишівка. Простежити, як респонденти різного віку, статі, культурно-освітнього рівня, ідейно-політичних переконань і моральних цінностей розглядають цю подію. Також вияснити, як їхня історична пам’ять корелюється особливостями українсько-польських суспільно-політичних, господарсько-економічних і морально-світоглядних стосунків у період української незалежності. Методологічна основа – метод герменевтики як мистецтво розуміння текстуального дискурсу, а також як коментування та інтерпретацію мистецького твору шляхом розумово-аналітичного й інтуїтивного осягнення його ідейно-художнього, психоемоційного смислу. А також історичний метод дослідження, що полягає у вивченні у хронологічній послідовності виникнення, формування та розвитку події, явища чи інших об’єктів, що сприяє поглибленому розумінню їхньої сутності. Наукова новизна – вперше в українській фольклористиці й історичній науці власноруч зібрано оригінальну джерельну базу, й на її основі проаналізовано генезис і динаміку епічно-історичної пам’яті локального народного середовища про до цього недосліджений момент минулого польсько-українського протистояння. Водночас простежено, як ця пам’ять впливає на формування світоглядно-ціннісних і поведінкових характеристик цього середовища. Приходимо до висновку, що осмислення оповідною традицією знищення Пишівки відбувається у двох площинах – суспільно-політичній, мілітарній з одного боку, й християнсько-моральній гуманістичній – з іншого. Простежується тенденція, що чим дальше оповідачі віддалені від реальностей національно-визвольної боротьби, не були її очевидцями і глибше не цікавляться нею із друкованих чи інших джерел, тим їхнє осмислення більшою мірою набирає гуманістично-морального наповнення. Вони щиро жаліють і сумують з того, що сталося, проявляють підсвідомий комплекс вини і звідси більше концентрують увагу на мирних доброзичливих стосунках до війни.