Демократичні риси політичного світогляду В. Липинського в трактуваннях сучасних дослідників

Abstract

Мета статті – проаналізувати праці сучасних дослідників, які вивчають політичний світогляд В. Липинського та виокремити їхні ключові позиції щодо демократичного аспекту в його світогляді. Методологія дослідження базується на принципах системності, науковості, авторської об’єктивності та історизму, а також на методах історіографічного аналізу і синтезу. Наукова новизна полягає в проведені комплексного аналізу сучасних наукових праць, присвячених В. Липинському, що дозволяє оцінити різноманітність підходів до демократичного аспекту його політичного світогляду. Висновки. У дослідженнях липинськознавців простежуються три підходи до демократичних аспектів поглядів В. Липинського. До однієї групи належать дослідники (Я. Пеленський, С. Фіцик), які вважають, що демократичні ідеї відігравали значну роль у світогляді історичного діяча. Цю тезу вони підтверджують передусім виразними демократичними висловлюваннями в текстах мислителя того часу. Іншу групу становлять науковці, які вважають, що демократизм у візії В. Липинського відрізнявся від трактування представників українського національного руху (І. Гирич, К. Галушко). Можна дійти висновку, що В’ячеслав Казимирович намагався видозмінити українську демократію шляхом її симбіозу з консервативними цінностями, що робило б її привабливою для правих сил в українському русі. Частина липинськознавців (В. Потульницький, Т. Осташко, І. Передерій, В. Томахів) вважає, що демократизм В. Липинського був політичною стратегією. Діяч був змушений приховувати свої справжні політичні переконання для того, щоб забезпечити представництво консервативної течії в загальноукраїнському національному русі. В іншому разі його могли б асоціювати з російськими монархічними організаціями, що вороже ставилися до українського національного руху, і він не зміг би продовжувати свою громадсько-політичну діяльність. Демократична обгортка політичного світогляду В. Липинського характеризувала його гнучкість і здатність до компромісів у досягненні мети – здобуття української самостійності. Попри визнання демократичності українського національного руху, він не вважав себе частиною демократичного табору українських сил і повинен був ураховувати політичну кон’юнктуру того часу. Дослідники підкреслюють, що політичний діяч за будь-яких обставин залишався прихильником консервативних цінностей і ніколи не вважав себе щирим демократом.