Економічне становище міського парафіяльного духовенства українського екзархату другої половини ХХ століття

Abstract

Мета статті полягає в аналізі умов матеріального забезпечення, джерел доходів, впливу соціально-економічних обставин другої половини ХХ століття на діяльність міського парафіяльного духовенства в Україні, а також визначення специфіки взаємовідносин духовенства з державними органами і місцевими громадами в контексті економічних викликів періоду. Методологія дослідження базується на дотриманні принципів об’єктивності та системності. Для реалізації мети та поставлених завдань використано загальнонаукові методи – аналізу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції, а також спеціальні методи історичного дослідження – проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний тощо. Наукова новизна полягає в тому, що вперше економічне становище міського парафіяльного духовенства Українського екзархату другої половини ХХ століття стало об’єктом окремого наукового дослідження. Висновки. Попри різні трансформації, викликані радянською політикою щодо релігії, система фінансового забезпечення церковних громад зберігала свою стійкість. Основним джерелом утримання залишалися добровільні пожертви вірян. Помітна значна регіональна різниця у матеріальному забезпеченні. Великі міста та обласні центри мали значно більші прибутки, що сприяло кращому матеріальному становищу духовенства. Стабільні прибутки парафій у містах сприяли відносно високому рівню матеріального забезпечення духовенства, що давало змогу частині священників накопичувати кошти на придбання житла, транспорту тощо. Водночас у менш заможних регіонах ситуація була кардинально іншою, і значна частина кліру стикалася з фінансовими труднощами. Жорстка антирелігійна політика 1960-х років призвела до значного скорочення релігійних громад та посилення контролю над їхньою діяльністю. Впровадження твердої оплати праці ще більше обмежило можливості фінансового маневрування та поставило священників у залежність від державних регуляторних механізмів. Незважаючи на це, державі не вдалося повною мірою взяти під свій контроль фінанси парафій. Міські священники отримували доволі стабільну винагороду за своє служіння, що сприяло формуванню значної різниці між міським та сільським духовенством.