Національно-патріотичний рух в УРСР другої половини 1970-х - початку 1990-х років та внесок у нього Ярослава Лесіва

Abstract

Метою статті є охарактеризування національно-патріотичного руху в УРСР другої половини 1970-х – початку 1990-х років та визначення внеску в нього Ярослава Лесіва. Методологія ґрунтується на принципах історизму, науковості, системності. Під час проведення дослідження застосовувались загальнонаукові (аналіз і синтез, індукція й дедукція, абстрагування) та конкретні наукові (критичний, історико-генетичний, історико-системний) методи. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні твердження, що 1979 року в УРСР розгорнулася третя хвиля масових затримань діячів антирежимного руху або третій покіс дисидентів, який особливо торкнувся гельсінців, зокрема Ярослава Лесіва (1945–1991), та зводився до арештів і засуджень за вигаданими, сфабрикованими звинуваченнями. Висновки. У другій половині 1970-х – на початку 1990-х років національно-патріотичний рух в Україні був тісно пов’язаний з правозахисним рухом – складовою частиною дисидентського руху, зосередженою передусім на захисті прав і свобод громадян, гарантованих Конституціями СРСР та УРСР. Значну вагу в ньому мав Я. Лесів. З 1979 року він став членом Української Гельсінської групи. Підписав низку меморандумів про порушення прав конкретних людей. У 1988 році приєднався до Української Гельсінської спілки, яка повела боротьбу за державну самостійність України. У заявах до органів радянської влади порушував питання фабрикації карних або політичних справ. Як член Комітету захисту Української католицької церкви Я. Лесів відіграв ключову роль у її виході з підпілля. Саме 2025 року виповнюється 35 років з часу ухвалення акта про легалізацію Української греко-католицької церкви та 80 років з дня народження отця-правозахисника.