Травматичний досвід "чужої" війни в романі Сергія Пантюка "Війна і ми"

Abstract

Стаття репрезентує коло гострих історичних і суспільних проблем, які відо- бражено в мистецтві художнього слова. Авторка аналізує явище травматичного впливу війни поза межами Батьківщини на особистість і пошук нею шляхів подолання власного болючого досвіду в часі й просторі без травми. Для ілюстрації цієї теми взято роман сучасного україн- ського автора Сергія Пантюка «Війна і ми». Цей твір є докладною репрезентацією проблеми поствоєнного травматичного стресового розладу, яка впродовж тривалого часу іґнорувалася на рівні й державної політики щодо ветеранів локальних воєн, і суспільством загалом. Ори- гінальність цього наукового задуму полягає як у непересічному об’єкті дослідження – літе- ратурне осмислення індивідуальної травми «чужої» війни та її проекція на модель поведінки окремої людини, цілого покоління або ж суспільства, так і в проблемному тлі самого роману: сюжет засновано на марґінальних у вітчизняному художньому тексті темах – війни в Нагір- ному Карабасі й Придністров’ї. Спроби персонажа примиритися з власним травматичним досвідом проявляються у двох напрямках. По-перше, він перманентно намагається повернутися в середовище такого самого болю, оскільки мирне життя провокує особливо складну душевну реакцію на світ та оточення. По-друге, автор застосовує до свого персонажа ефект самотерапії через літе- ратурні практики виписування пережитої кривди. Оскільки травма пов’язана із суттєвим підваженням цінності людського життя, то повернути її значення – завдання доволі складне. Проблему психологічної травми індивіда дослідниця розглядає також ширше – як проблему суспільну, культурну й історичну. Особливо актуальною ця проблема видається у світлі пост- тоталітарної інтерпретації культурних текстів, серед яких сучасна література займає досить активну позицію переосмислення травматичного радянського досвіду.