Національно-екзистенційні виміри лірики Івана Гнатюка

Abstract

У статті лірику Івана Гнатюка розглянуто в координатах національного характеру екзистенції. Її мета полягає в окресленні й характеристиці домінантних модусів художньої парадигми поезії митця як концептуально-філософських основ його поетичної творчості. У розвідці застосовано комплексний підхід з використанням методів аналізу, синтезу, також зіставного й герменевтичного. Комплексна методологія дала можливість визначити та виокремити низку домінантних модусів художньої парадигми Івана Гнатюка, дослідити специфіку їх літературної інтерпретації автором, розглянути прояв деяких положень філософії екзистенціалізму крізь духовні координати особистості. Це допомогло проаналізувати поетичний доробок Івана Гнатюка в площині національного характеру екзистенції – у цьому наукова новизна розвідки. Поезія Івана Гнатюка змушує замислитися над буттям окремішньої особистості, призначенням та змістом життя. Світогляд поета, його доля відбивають національну самобутність, укоріненість та історичну свідомість рідного народу. Ліричний герой Івана Гнатюка плекає своє духовне осердя – Україну, у його поетичному слові вирує національний дух. Мистецько-художнім осмисленням явищ нашої історії та сучасності Іван Гнатюк утверджує непроминущі загальнолюдські, національні, історичні, моральні, естетичні, духовні цінності. Людина й народ постають у його віршах єдиним цілим, їхній взаємозв’язок та взаємозалежність допомогли авторові створити особливу художню концепцію людини як особистості національної, розкрити її істинну сутність. Поет виводить узагальнений образ нації як унікального духовного світу, створеного «згустками буття» неповторних індивідуумів. Встановлено, що визначальне місце в поетичному доробку Івана Гнатюка посідають три абсолютні константи: Бог, Україна, Свобода як модуси національно-екзистенційної інтерпретації творчості поета. Свобода в поезії Івана Гнатюка постає тією категорією, що формує провідну структуру національної екзистенції. Її поет зображає не як кінцеву мету, а як споконвічний шлях. Іван Гнатюк упродовж усього життя був вірний провідним мотивам своєї творчості: відданість українському родові, рідній мові, пам’яті про рідну землю, саме вони стимулювали усі його творчі й життєві порухи.