Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/8130
Назва: Постмодерністський світогляд і проблемний контекст психологічного пізнання особистості школярів.
Інші назви: Postmodern worldview and problematic context of personality’s psychological cognition.
Автори: Савчин, Мирослав Васильович
Ключові слова: Постмодернізм
Світогляд
Пізнання
Особистість
Духовне Я
Самотворення
Дата публікації: 2020
Бібліографічний опис: Савчин М.В. Постмодерністський світогляд і проблемний контекст психологічного пізнання особистості школярів Психологія і суспільство: Український теоретико-методологічний соціогуманітарний часопис 2020. № 4 (82). - С. 7 - 24.
Короткий огляд (реферат): На методологічному рівні проаналізовано змістові характеристики постмодерністського світогляду та його переважно деструктивний вплив на стан розв’язання наявних проблем психологічної науки. В цьому світогляді образ світу розглядається як багатовимірне, гетерогенне, мозаїчне утворення, а культура – як сфера прояву екстазу комунікації; акцентується увага на динамічності процесів і не звертається погляд на стабільні модуси; порядок відшуковується у хаосі, що нібито допомагає зберегти відчуття сталості системи в умовах дефіциту впорядкованості, рефлексуються протилежні процеси структурування та хаотизації, розвивається ідея множинності краси. В лоні названого світогляду життя розглядається як текст, а комунікація (діалог) – як ключовий момент соціального буття особистості, проголошується контектуальність (залежність від соціокультурних впливів) повсякдення людини, характеризуються процедури контролю за дискурсами, що зумовлено “лінгвістичним поворотом”, зосередженістю розмірковувань на текстах. Зазначається, що постмодерністська ідеологія фактично оголошує табу на науковість, об’єктивність у пізнанні світу, тому що самій реальності приписується імітованість, заперечується можливість побудови систематизованої теорії та філософії, пропонується мережевий принцип організації знання, а для забезпечення його “об’єктивності” пропонується відмовитися від категорії суб’єкта, щоб позбутися суб’єктивності пізнання, що немовби проявляється в дотриманні цінностей і смислів пізнавальної діяльності, а для означення структури пізнання експлуатується поняття “епістема”, що характеризує структуру історично змінного пізнання. Загалом у постмодерністському світогляді пропагується досягати об’єктивності за допомогою діалогу, комунікації та конвенції, коли інтерсуб’єктивність постає критерієм істинності, методологічний поступ пов’язується з міждисциплінарністю та трансдисциплінарністю. У даному світоглядному вимірі на тлі нігілістичності особистість розглядається динамічною, плинною, мінливою, багатоголосою, не жорстко детермінованою, емансипованою структурно, причому без стабілізуючого ядра (духовного Я, статі, Я-концепції), перебільшено витлумачується індивідуально неповторне, те, що не поєднане із загальнолюдським і нейтральне стосовно об’єктивних цінностей (до прикладу, аморалізм). Помилково трактується свобода як вседозволеність, навіть у сфері самореалізації і самотворення. Аналізується постмодерністська ідея наративу як текстуальної інтерпретації людиною світу, своєї особистості та свого життя. Висловлюється твердження, що між процесами реального життя та наративуванням можуть бути різні співвідношення, адже людина здатна повноцінно жити, не вдаючись до наративації. Зазначається, що постмодернізм нехтує стабілізуючими феноменами внутрішнього світу людини, вічними сенсами життя (творення віри, любові, добра і боротьби зі злом, поширення автентичної свободи та відповідальності, надії, переживання щасливих моментів, оздоровчих станів смиренності та каяття за негідні вчинки, духовного осмислення страждань). Обстоюється думка, що завдяки орієнтації на духовне у своєму внутрішньому світі та житті особистість конструктивно долає хаос, упорядковує хвилювання, роздуми, наміри, у неї виникає тверда надія, усвідомлюються великі життєві цілі, знаходить автентичні смисли буття і тоді справді почувається щасливою; духовне Я робить нас сильнішими, дозволяє розумно діяти в умовах невизначеності, тиску складних проблем, дає змогу долати стресові ситуації, отримувати користь від власного одухотвореного страждання.
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/8130
Розташовується у зібраннях:Наукові видання Кафедра психології



Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.