Вертикальний та соціальний виміри моральності особистості: моральність духовної та соціальної природи.

Abstract

У методологічному плані проблема аналізу фундаментальних засад моральності особистості стосується аналізу її стосунків з Богом, іншим, з собою, спільнотою, зі світом, ставлення до життя і праці [2; 3; 5]. У теологічному підході до вивчення моралі [3] аналізуються абсолютні, вічні (непроминальні) етичні максимуми. Згідно духовної парадигми виділяють взаємопов’язані вертикальні і горизонтальні виміри моральності, в яких може діяти особистість [5]. Вертикальний вимір стосується стосунків людини з Богом, горизонтальний – у стосунках з іншим, групою, розвиненою спільнотою, суспільством загалом. У вертикальному вимірі (йдеться про моральність духовної природи) засадничою основою моральності є закон духовної любові, згідно якого Бог за благодаттю дарує людині Себе і пропонує їй чесні стосунки любові з собою [3]. Одночасно Він (Бог) встановив природні чи звичні засоби, якими має керуватися в житті людина (творіння), що знаходяться під його опікою. На жаль, у суспільстві переважаючою є моральність соціальної природи, в якій моральні принципи, ідеали, норми та звички характеризуються не абсолютністю, а відносністю, не безумовністю, а умовністю, не рівністю до всіх, а вибірковістю. В одних сферах людина може поводитися морально, наприклад з друзями, а в інших ні, наприклад, з незнайомими людьми. Часом моральність поєднується з аморальністю. Найголовніше, що людина з моральністю соціальної природи не поєднана з духовною сферою як джерелом абсолютної моральності. Соціальна моральність стала загальноприйнятою. У наш час вважається несучасним знаходити свою ідентичність у стосунках з іншою людиною. Людина може грати в інтимність, спільнісність, навіть моральність, але коли це почуття виникають насправді, то вони здаються їй чужими [3]. Протилежним до моральності є бездуховний нарцисизм, егоїзм, ревнощі, заздрість, нехтування правами і свободами іншого тощо. На жаль, іншого ми можемо використовувати в егоїстичних цілях, зокрема, для досягнення своїх егоїстичних намірів, для маніпулювання проявляючи агресивність. У культурі індивідуальної свободи та індивідуального вибору бажання володіти іншим належать до темних. Отже, кожна людина перебуває в системі стосунків: її життя, інших людей, Бога, людства і природи. Це означає, що людина одночасно дитя Боже, ближній іншим людям і господар світу [3]. З Богом нас пов’язують стосунки послуху і смирення, з ближнім – стосунки рівності і служіння, а з природою – стосунки панування і турботи [3]. Ці стосунки охоплюють всю моральну проблематику. У випробуваннях і силі людських стосунків ми стаємо справжніми людьми, коли прислуховується до власного сумління (голосу серця) як голосу Божого. У плані індивідуальної моральності важливо є етичні уявлення про дієву любов, добро і зло, життя і смерть, совість, справедливість і несправедливість, про гуманність людських стосунків, необхідність прояву в них співчуття, емпатії, почуття обов’язку, відповідальності, честі та гідності. Це передбачає орієнтацію на фундаментальний критерій моральності особистості – дієву любов та благо іншого.