Зміст та спрямованість духовного саморозвитку осо­бистості

Abstract

Дослідники найчастіше зводять духовний розвиток до засвоєння людиною складових духовної культури людства – освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Стверджується, що свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, сенс життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду зумовлюють духовний стан індивіда. Вважається, що рівень духовного розвитку проявляється у зв’язку людини з усім світом і виражається: в релігійних почуттях; почутті краси та гармонії світу; почутті замилування та благоговіння перед життям.Духовно розвинена особистість уміє терпіти, бо одухотворене страждання творить чудо в людській душі, додає сили долати немочі. Необхідність терпіння найбільше психологічно не сприймається нашими сучасниками, а навіть більше – заперечується. Малодуховній людині важко зрозуміти, що зло і страждання можуть мати не тільки значення кари за гріхи, а й значення випробування та життєвого іспиту, очищення і викупу, перестороги і заслуги. Фундаментальними ознаки духовного саморозвитку особистості сукупно утворюють синергійну єдність і визначають смисловий вектор внутрішнього світу, зумовлюючи внутрішню самоактивність та зовнішню активність. Така особистість незалежна від соціальних норм, в.ч. норм соціальної моралі, часто деструктивних оцінок інших людей. Духовно розвинена людина досягає стану чеснот як стану розважливості, розуміння, мудрості, поміркованості, любові і стриманості, мужності, наполегливості та справедливості, що проявляються у всіх сферах її життя.