Уявлення про іншого (не-я) як фундаментальна засада моральності особистості.

Abstract

Для людини з моральністю духовної природи не виникають проблеми у реалізації морального ставлення до іншого, незалежно від рівня родинних зв'язків з ним, рівня знаності чи індивідуальних його особливостей (моральний, аморальний чи навіть асоціальний, мудрий – не мудрий, здібний – не здібний тощо). Умовою здорового, духовно-морального ставлення до іншого є володіння особистістю адекватним уявлення про людину, як образу та подоби Божої в єдності духу, душі (психіки) та тіла. У моральності духовної природи любов констатується як основний позитивний закон людських стосунків з іншими людьми. Навпаки, для людини з моральністю соціальної природи постійно виникають труднощі та проблеми, бо для неї в реалізації морального ставлення до іншого має значення рівень родинних зв'язків з іншим, рівень його статусної близькості, індивідуальні особливості. Така особистість постійно очікує оцінки та підкріплення (похвали) за її моральну поведінку, виставляє назагал свою поведінку (прагне публічності). Мотиви її моральності кореняться у соціальній сфері (взаємна вигода, підтримання ділових та психологічних стосунків, можливість ствердити, виразити та реалізувати себе тощо). Моральна поведінка такої особистості залежна від індивідуальних особливостей іншого, стосунків з нею, статусу, значущості, володіння владою та ресурсами, коли можна очікувати на його допомогу чи підтримку. У своїх моральних виборах особистість з моральністю соціальної природи недостатньо орієнтується або й взагалі не враховує гідність іншого, його потребу блага. Орієнтація суспільної та індивідуальної свідомості на моральність соціальної природи знижує загальний рівень моральності у суспільстві. Феноменологічно моральне ставлення до іншого проявляється у безумовному прийнятті його гідності та цінності, визнанні права на свободу, бути індивідуально неповторним, адекватному, підтримуючому ставленні до особистісного потенціалу іншого, його соціального авторитету, особливостей самосвідомості, стилю життя, вподобань тощо. За морального ставлення до іншого у внутрішньому світі людини виникає внутрішня «спільнота» з постатей інших, що зумовлює інтегральне переживання долученості до життя, до світу, до людства взагалі. Зв’язок з конкретним іншим – це звернення до нього, яке випереджує розуміння і прийняття його індивідуальних особливостей, статусу, позиції, свободи тощо. Бути моральною особистістю – означає визнати, хто я такий, визнати інших людей як присутніх у моєму житті та моєму внутрішньому світі.