Тенденції наукової раціональності в суспільстві новітніх технологій

Abstract

Метою статті є філософський аналіз основних характеристик феномену наукової раціональності в сучасних умовах, актуалізація особливостей та потенціалу постнекласичної раціональності та, зокрема, людиновимірні методологічні зміни в самій науці в умовах експлозивної експансії новітніх технологій для з’ясування причин виникнення та сутності антропологічних викликів. Методологія. У з’ясуванні сучасного дискурсу суті, критеріїв та визначення раціональності важливим став критико-рефлексивний підхід. Порівняльно-історичний метод дав можливість виявити особливості постнекласичної наукової раціональності. Теоретичний базис представляють дослідження представників філософії науки, які спрямовані на осмислення сутності та ролі сучасного типу наукової раціональності у вирішенні соціокультурних проблем суспільства. Наукова новизна. Особливістю постнекласичної епістемології раціональності є не тільки розуміння суб’єкта і об’єкта як єдиної самоорганізаційної системи, але аналіз пізнавальної діяльності людини з позицій конструктивного реалізму. На основі сучасних ідей синергетики досліджено зв’язок між особливостями сучасної наукової раціональності і розвитком новітніх технологій. Наголошено, шо технологізація сучасного життя не повинна вступати в протиріччя з онтологічними рівнями людини: фізичним, душевним, духовним. Одухотворена раціональність здатна подолати прагматизм, натуралізм сучасної цивілізації і може допомогти людині віднайти смисл свого існування і призначення. Висновки. Зміни меж «людського» в контексті постнекласичної парадигми складності передбачає зорієнтованість на методологічний арсенал синергетики, трансдисциплінарності, метафізики тотальності та інші. Розуміння новітніх технологій як системотворчих феноменів, актуалізує потенціал нелінійної методології, завдяки якій ми можемо глибше зрозуміти закономірності складних самоорганізаційних систем.