Філософема Середньовіччя у творчій спадщині Бердяєва

Abstract

Мета роботи – розглянути антропологічний смисл сучасності, який проступає при задіюванні образів Середньовіччя, що стає можливим при увазі до оптики філософсько-історичного дослідження М. Бердяєва. Методологія. Методологічна специфіка обумовлена поставленою метою, у якій наявні два виміри: по-перше, експлікація змістовно-смислового виміру середньовічного культурного типу, що здійснюється як традиційна для філософії робота з поняттями, по-друге – задіювання цієї нюансованої аналітики поняття до розуміння антропологічного змісту сучасності, що актуалізує методи компаративістики з метою більш об’ємного бачення предмету розгляду. Наукова новизна. Всупереч звичним характеристикам філософської спадщини М. Бердяєва як надмірно вільного нестрогого дискурсу звертається увага на те, що спосіб мислення – предмет постійної уваги М. Бердяєва і у цьому він дуже строгий мислитель. У ситуаціях швидких змін затребувана здатність бачити те, що не набуло, або не має взагалі, безпосередньо видимих наочних форм, у статті підкреслено, що для Бердяєва змістовним центром розуміння Середньовіччя є установка на усунення нав’язливої домінанти наочно видимого і звичного, вимога зазирнути у глибину, туди, де немає чітко оформлених образів. Його критична аналітика Ренесансу зіставлена з знаменитою «Діалектикою Просвітництва», особливість аналітики Бердяєва – бачення трагічних наслідків гуманізму як урізання людини до земно-го виміру, на що вказує саме ім’я Homo. Висновки. У формулі Нового Середньовіччя проступають контури такого розуміння християнства, яке бачиться справою майбутнього. Нове Середньовіччя Бердяєва і інше мислення Гайдеґґера – це дві фор-мули обернення уваги до релігійного змісту людського буття. І Бердяєв, і Гайдеґґер відсилають до того типу релігійності, який оберігає в людині чуття благоговіння перед неосяжністю світу і незбагненністю божественної суті, зустріч з якими і породжує усе істотне і велике. Затребуваність у наші часи Середньовіччя як культурного архетипу може бачитись як туга по висоті, непогодженість зі затисканням людини у виміри буденного виживання, бажання надати її вчинкам піднесеного характеру.