Роль продуктивної уяви в самопізнанні: філософсько-освітній вимір

Abstract

Мета роботи. У статті розкривається важлива роль здатності продуктивної уяви в процесі самопізнання у філософсько-освітніх окресленнях. Методологія. Засобом досягнення поставленої мети постає теоретична діалектика у її класичному варіанті, виражена через необхідні категоріальні зв’язки. Тим самим вона розуміється як логіка і теорія пізнання, доведені до етики, естетики і тим самим до мислячої педагогіки. Наукова новизна. Продуктивна уява в своїй істині є здатністю дивитись на світ очима інших людей, реально в них не перевтілюючись, в кінцевому рахунку – очима роду людського. Проте саме через цю особливість уява постає здатністю дивитись на самого себе, свою діяльність, вчинки і стосунки очима інших людей – як живих, так і відійшовших у вічність. Більше за те: дивитись на себе очима культури, персонажів культури, художніх образів, втілених у кращих взірцях класичної світової та вітчизняної літератури. Тим самим самопізнання виступає впізнанням себе у світі, себе інакшого, ще не знайденого. У такому розгортанні розуміння вся освіта є самопізнанням, процесом пошуку самого себе у світі людей.Висновки. Наше розуміння продуктивної уяви як способу самопізнання має вирішальне значення для освітнього процесу, побудованого нормально, по-людськи, який має на меті розвиток кожного індивіда у цілісну особистість. При цьому межі так званої «референтної групи» гранично розширюються – до культури як такої, в тому числі – образів художньої літератури, втілених у класичному мистецтві. Саме так активується потужний потенціал «третього суб’єкту» в освітньому процесі. Тільки реальний перехід до нового педагогічного мислення здатний дійсно активувати зазначену роль здатності продуктивної уяви для процесів ґрунтовного самопізнання.