Чудо в обьективе миф о поєтики "показивания"

Abstract

Мета. У статті ставиться завдання осмислити міфічну картину дива в контексті запропонованому С.С. Аверинцевим дискурсі «показування». Методологія. У статті зроблено феноменологічний аналіз міфології, що спирається на стратегію «філософії життя». Феномен дива зіставляється не з даними наукової картини світу, а з ситуаціями життєвого світу, які проектуються у культурі міфу. Такий підхід до міфологеми дива передбачає реконструкцію у її змісті ціннісних установок культури певної традиції, у цьому випадку – православ՚я. Він органічно поєднується з герменевтичним методом, який використовувався в інтерпретації фрагмента Києво-Печерського патерика. Застосований підхід до вивчення міфу висувається у вигляді альтернативи сцієнтичному погляду на міфологію і відповідає гуманітарній парадигмі релігієзнавства та культурології. Наукова новизна. У статті запропонована концепція міфологеми дива в світлі вчення про поетику видатного вченого С.С. Аверинцева. Це уможливлює сприймання міфічного образу дива в значенні поетичного механізму соціокультурного регулювання. Наукова новизна пропонованої статті не тільки вбачається у погляді на міфопоетику чудес, а й демонструє продуктивність звернення творчості С.С. Аверинцева в методологічний горизонт релігієзнавства та культурології. Висновки. У результаті з՚ясовано, що надприродне чудо виконує значення специфічного коду, за допомогою якого у міфі виражається встановлений традицією порядок і прагнення традиції спонукати своїх адептів дотримуватися його умов. «Показування» картини світу в міфі виглядає «показуванням» встановленого традицією порядку, а представлені міфологією чудеса розглядаються семіотичними конструкціями, що виражають цінності християнської традиції. Пропонується замість оцінного судження «диво як вигадка» ставити і розв՚язувати питання про диво в значенні семіотичної творчості, що створює образні повчальні ситуації, які становлять ідеологічний механізм соціокультурного регулювання.