Тарас Шевченко і Ликера: ще одна версія відомої історії

Abstract

У статті проаналізовано практично обійдений дослідницькою увагою роман Володимира Кепича «Любов на порозі вічності. Тарас і Ликера» (2007), присвячений творчій інтерпретації чи не найвідомішої з історій у житті Тараса Шевченка ‒ спробі одружитися з Ликерою Полусмак. Звернута увага на ряд оригінальних мистецьких вирішень у написанні роману: видимо своєрідну структурну організацію твору з достатньо «самостійних» розділів-новел, пов’язаних хіба що образами героїв; стильові варіації та наративну організацію тексту; цікаві хронотопні вирішення. Визначено місце аналізованого роману серед епічних творів шевченкіани, зокрема серед романів новітнього часу, у яких вельми помітно, навіть визначально реалізовано інтимно-любовні дискурси щодо особи Шевченка. Зокрема, ідеться про «Тарасові страсті» З. Легкого, «Рось-Марія» Н. Околітенко, «Художник» К. Тур-Коновалова і Д. Замрія, «Зоре моя вечірня, або Пророк і Марія» Г. Тарасюк, «Тарас Шевченко: сто днів кохання» В. Чемериса, романну трилогію А. Цвід та ін. Зауважено, що кожен із названих авторів додав своїх інтерпретацій аналізованої історії. Зазначено, що в романі В. Кепича такий дискурс є наскрізним і достатньо майстерно втіленим, водночас не випущено з уваги й художнє осмислення величі Шевченка для українського світу. Аргументовано акцентовано на творенні романістом образу Ликери, котрий тут постає доволі своєрідним, повнішим, рельєфним, помітно інакшим, ніж у творах інших авторів. Звернуто увагу на важливу роль у структурі та реалізації художніх цілей роману образу героя-протагоніста. Виснувано, що роман В. Кепича є одним із кращих епічних творів шевченкіани та демонструє нові можливості в цій темі й життєписній літературі взагалі.