Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/5161
Назва: Метафора як лінгвокультурний маркер (на матеріалі західноукраїнської прози початку ХХ ст.)
Автори: Котович, Віра Василівна
Кравченко-Дзондза, Олена Енеївна
Ключові слова: метафора, лінгвокультурний маркер, вторинна номінація, переносне значення, західноукраїнська проза початку ХХ ст
Дата публікації: 2022
Видавництво: Видавництво Міжнародного гуманітарного університету
Бібліографічний опис: Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія Філологія. 2022. Вип. 58. С. 89–92.
Короткий огляд (реферат): У статті розглянуто метафору та інші образні засоби мови, засвідчені у творах Б.-І. Антонича, В. Будзиновського, Б. Лепкого, С. Рудницького, В. Стефаника, О. Турянського, І. Филипчака, Марка Черемшини, як мовнокультурний маркер та як вияв образного світобачення західноукраїнських майстрів слова початку ХХ ст. З’ясовано, що художній дискурс цього періоду, означений глибокою любов’ю до рідного краю та людей цієї землі. Мова творів багата образними засобами, серед яких чільне місце відведено метафоризованим лексемам. Вивчення художньо-ціннісних орієнтацій, метафоричних словесних образів, створених майстрами слова, демонструє етнокультурологічні засади національного світосприйняття, дає змогу пізнати вималювану письменниками національну мовну картину світу. Під метафорою, наголошено в статті, розуміємо процес перенесення у свідомості носія значення однієї мовної одиниці або категорії з одного об’єкта на інший мови на ґрунті схожості між ними. Аналогія та асоціація, закладені в природі метафори, ведуть до виникнення образу, який демонструє неповторну мовну картину світу. Проведено лінгвопоетичні студії над образними лексичними одиницями, які являють собою «тріумф поетичної техніки» письменників та органічне поєднання з національною культурою народу. Обґрунтовано, що в західноукраїнській літературі 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст. явище «антропонімізації» природних явищ, тобто приписування живій і неживій природі процесів і дій, пов’язаних із діяльністю людини та протилежний до «антропонімізації» процес: порівняння людини, її дій з явищами, характерними для неживої природи, рослинного й тваринного світів, автори передавали через власні спостереження, створюючи неповторний авторський стиль та водночас зберігаючи вірність загальним тенденціям національної культурної традиції. Зроблено висновок, що західноукраїнські прозаїки початку ХХ ст. проявили себе знавцями людських душ, стали творцями нового художнього бачення та збагатили український художній дискурс образними метафоризованими лексемами.
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/5161
Розташовується у зібраннях:Наукові видання

Файли цього матеріалу:
Файл Опис РозмірФормат 
Котович В. Кравченко О..pdf386,31 kBAdobe PDFПереглянути/Відкрити


Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.