The ottoman-turkish vector of hetman Ivan Vyhovskyi's diplomatic activity and the victoryin the muscovite-ukrainian war of 1657 - 1659

Abstract

Мета дослідження – проаналізувати історичний розвиток зовнішньої політики Української козацької держави, зосібна під час управління гетьмана Івана Виговського, яке тривало в умовах внутрішньополітичних суперечок і московської агресії проти України, зокрема у розпалюванні громадянської війни. В цих умовах гетьман з налагодженням дипломатичних відносин з Річчю Посполитою, також організував Чорноморський вектор розвитку таких відносин з метою посилення міжнародної підтримки з метою протистояти зазначеній агресії. Вивчення українських і турецьких писемних джерел, та історіографії, а також об’єктивна інтерпретація отриманих відомостей стосовно порушених проблем уможливлює ретельно простежити перебіг зовнішньополітичної діяльності гетьмана І. Виговського та спільної воєнної кампанії. У цьому контекст іпередовсім привертає увагу українське посольство до Бахчисараю, перебування великої дипломатичної місії гетьмана в Османській Туреччині, яка мала стратегічне значення щодо розвитку відносин між цими країнами і демонструвала обопільне бажання поглиблювати такі взаємині. Обставина, що склалася у зв’язку з агресією з боку московитів актуалізувала проблему стосовно виконання умов домовленостей – організації воєнної кампанії проти ворога. Методологія дослідження базується на дотриманні принципів історизму та історичного джерелознавства, забезпечення наукової об’єктивності та конкретно-історичної системності, а також на принципах міждисциплінарності і принципі встановлення достовірності й інформаційної цінності виявлених відомостей і фактів. Наукова новизна дослідження полягає у цивілізаційному осмисленні історіософії розвитку взаємин між козацько-гетьманською Україною, Річчю Посполитою, Кримським ханством, Високою Портою з метою оборони українських земель в контексті розвитку державності та у застосуванні авторської методології інтерпретування відповідних історичних подій з врахуванням наявних відомостей, зокрема з османсько-турецьких писемних джерел та історіографії. Висновки. Налагодження дипломатичних відносин між гетьманською Україною та Високою Портою в часи правління гетьмана Івана Виговського було тривалим, але успішним процесом. Наголошу, що гетьман Іван Виговський здобув освіту у Києво-Могилянській колегії, був досвідченим політиком, який розумів необхідність і корисність “турецької альтернативи” для козацької держави, затиснутої між Річчю Посполитою, Московським царством і Кримським ханством. Він брав участь у перемовинах з українського боку в складі численної делегації із майже 100 осіб, яку очолював козак Єремій Петрановський, що свідчить про активність зовнішньої політики гетьманського уряду у стосунках із Високою Портою. Унаслідок вдалої дипломатичної діяльності уряду гетьмана Івана Виговського були укладені договори між Українською козацькою державою, Кримським ханством, Османською державою. На основі взаємної домовленості було організовано воєнну кампанію з метою захисту від агресії Московського царства, яка виявилася дуже успішною для союзників: московське військо зазнало повної поразки у Конотопській війні, було звільнено фортецю Конотоп і відвойовано ще одну фортецю, розташовану була на порубіжжі з Московським царством. Посилення чорноморського вектора діяльності козацької дипломатії мало стратегічне значення для розвитку економіки гетьманської України. Збереження активності чорноморського вектора в зовнішній політиці гетьманської України помітно відчувалося у дипломатичній діяльності наступних українських гетьманів та, на мою думку, є важливим історичним фактором у теперішній час. Варто наголосити, що збереження та розвиток демократичного державного устрою, української мови як офіційної державної мови, а також, зокрема, встановлення вимоги, щоб управління державою здійснювалося власне українцями, стали пріоритетними чинниками у політиці гетьманського уряду Івана Виговського. Натомість зовнішня політика московського царату щодо України ґрунтувалась на розпалюванні громадянської війни у гетьманській державі та намаганні загарбати українські землі. Для мене очевидним є те, що такі підходи російська держава щодо України демонструє й сьогодні, про що свідчить російсько-українська війна, яка почалася у 2014 р.